История праздника 8 марта

  Возник этот праздник как день борьбы за права женщин. 8 марта 1857 года в Нью-Йорке собрались на манифестацию работницы швейных и обувных фабрик. Они требовали 10-часовой рабочий день, светлые и сухие рабочие помещения, равную с мужчинами заработную плату. Работали в то время женщины по 16 часов в сутки, получая за свой труд гроши. Мужчинам после решительных выступлений удалось добиться введения 10 часового рабочего дня. На многих предприятиях в США возникли профсоюзные организации. И вот после 8 марта 1857 года образовался еще один - впервые его членами стали женщины. В этот день во многих городах Нью-Йорка сотни женщин вышли на демонстрацию, требуя представления им избирательного права. 

  В 1910 году на Международной конференции женщин социалисток в Копенгагене Клара Цеткин выступила с предложением о праздновании Международного женского дня 8 марта, которое прозвучало, как призыв ко всем женщинам мира включиться в борьбу за равноправие. Откликаясь на этот призыв, женщины многих стран включаются в борьбу против нищеты, за право на труд, уважение своего достоинства, за мир. В 1911 году этот праздник впервые отмечался 19 марта в Австрии, Дании, Германии и Швейцарии. Тогда более миллиона мужчин и женщин приняли участие в манифестациях. Кроме права избирать и занимать руководящие посты, женщины добивались равных производственных прав с мужчинами. 

  А потом его отметили 12 мая 1912 года. В России впервые Международный женский день отмечался в 1913 году в Петербурге. В прошении на имя градоначальника было заявлено об организации "...научного утра по женскому вопросу". Власти дали разрешение и 2 марта 1913 года в здании Калашниковской хлебной биржи на Полтавской улице собралось полторы тысяч человек. Повестка дня научных чтений включала вопросы: право голоса для женщин; государственное обеспечение материнства; о дороговизне жизни. В следующем году во многих государствах Европы 8 марта или приблизительно в этот день женщины организовали марши в знак протеста против войны. 

  В 1917 году женщины России вышли на улицы в последнее воскресенье февраля с лозунгами "Хлеба и мира". Через 4 дня император Николай II отрекся от престола, временное правительство гарантировало женщинам избирательное право. Этот исторический день выпал на 23 февраля по юлианскому календарю, который в то время использовался в России, и на 8 марта по григорианскому календарю. 

  Международный женский день 8 марта с первых лет Советской власти стал государственным праздником. С 1965 года этот день стал не рабочим. Существовал и его праздничный ритуал. В этот день на торжественных мероприятиях государство отчитывалось перед обществом о реализации государственной политики в отношении женщин. Постепенно Международный женский день в стране терял свою политическую окраску.
  После распада Советского Союза день 8 марта остался в перечне государственных праздников Российской Федерации. Отмечается Международный женский день и в странах СНГ: в Азербайджане, Грузии, Казахстане, Киргизии, Молдавии, Таджикистане, Туркмении, Украине, Белоруссии как Международный женский день; в Узбекистане как День матери; в Армении его отмечают 7 апреля как День материнства и красоты.

Масленица в 2011

Масленица — это озорное и весёлое прощание с зимой и встреча весны, несущей оживление в природе и солнечное тепло. Люди испокон веков воспринимали весну как начало новой жизни и почитали Солнце, дающее жизнь и силы всему живому. В честь солнца сначала пекли пресные лепёшки, а когда научились готовить заквасное тесто, стали печь блины.

В народе каждый день масленицы имеет свое название:
  Понедельник 
— встреча. К этому дню достраивались горы, качели, балаганы. Те, кто побогаче, начинали печь блины. Первый блин отдавался нищим на помин усопших.  

  Вторник — заигрыши. С утра молодые люди приглашались кататься с гор, поесть блинов. Звали родных и знакомых: «У нас-де горы готовы, и блины испечёны — просим жаловать».

  Среда — лакомки. В этот день зять приходил к тёще на блины. Кроме зятя тёща приглашала и других гостей.

  Четверг — широкий разгул. С этого дня Масленица разворачивалась во всю ширь. Народ предавался всевозможным потехам: ледяным горам, балаганам, качелям, катаниям на лошадях, карнавалам, кулачным боям, шумным пирушкам.

  Пятница — тёщины вечерки. Зятья приглашали в гости своих тёщ, угощали их блинами.

 Суббота — золовкины посиделки. Молодые невестки приглашали в гости к себе золовок. Новобрачная невестка должна была подарить золовке какой-нибудь подарок.

  Последний день Масленицы — прощёное воскресенье. В храмах на вечернем богослужении совершается чин прощения (настоятель просит прощения у других клириков и прихожан). Затем и все верующие, кланяясь друг другу, просят прощения и в ответ на просьбу произносят «Бог простит». Торжественно сжигали «чучело Масленицы».

Запрет Дня Влюбленных

  Иногда прозреваешь от ума и сообразительности людей, которые пытаются без всяких на то причин оклеветать праздник День Святого Валентина. Будто этот праздник развращает. Обиднее всего - что такой вердикт вынесли власти Белгородской области.

   Все никак не найдут к чему придраться! Хотелось бы посоветовать  заместителю губернатора области Олегу Полухину и  архиепископу Белгородскому и Старооскольскому Иоанну изучите историю праздника! И развращает людей не День Влюбленных, а политика!.

19 января - Крещение

   Креще́ние (греч. βάπτιση — «погружение в воду») — одно из важнейших христианских таинств. Признаётся всеми христианскими исповеданиями, хотя и не в одинаковом смысле.Согласно словам Иисуса Христа, водное крещение и сошествие Святого Духа — необходимое условие для рождения свыше (Ин.3:5), однако сам Христос прежде воскресения не крестил (Ин.4:2). По учению современных ортодоксальных церквей, посредством крещения человек становится членом Церкви. Только после Крещения человек получает доступ ко всем церковным таинствам, прежде всего, к Причащению, в котором, по учению церкви, происходит соединение человека с Богом. Таинство состоит либо в троекратном погружении человека в воду, либо в обливании крещаемого с произношением священником установленных молитв.

Свято Iвана Купала

Івана Купала (Купайла) — традиційне свято, яке відзначається в Україні, Росії та Білорусі в ніч на 7 липня, тобто 24 червня за старим стилем. Історично цей день був днем літнього сонцевороту (сонцестояння), що збігався з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало — язичницький бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб.

  Головні атрибути свята — це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.

Давні звичаї, обряди та прикмети свята 

   Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок. Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці — доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини. 

  Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі. 

Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це — Купайло, що поступово перетворюється у Марену: «Коло Мареноньки ходили дівоньки…» Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду — «заворожувати собі красу». Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.

  Ввечері, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

  Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.

  Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.

  Існує повір'я про цвіт папороті, котрий з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. «Але не варто розчаровуватись, не знайшовши квітки — насправді-бо папороть не цвіте».

  Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.